Посварилися одного разу брати, не помирилися за місце у ряду. От і вирішив той, що на місці ставить, питання так: дав братам слово, поміняв їх місцями і загадав виконати звичну роботу — провідміняти слово. Та не тут то було. Бо ж перший брат, який дає початок, зійшов аж на кінець ряду. От і не йде справа. І тоді брати зрозуміли, що у кожного з них є своє місце, є свої питання, завдання. У першого — Н.в. — називати, у другого — Р.в. — говорити про те, кого чи чого немає, у третього — Д.в. — віддавати все, що має, у четвертого — З.в. — знаходити, у п'ятого — О.в. — керувати, у шостого — М.в. — на місце ставити. Що ж це за брати?
А є ще у братів знайомий — Кличний відмінок. Який закликає братів до порядку. І вони цей порядок підтримують.
Власні і загальні назви іменників
Жили собі букви. Всі вони були малими. Жили — поживали, горя не знали.
Та одного разу сталося так, що дехто з букв захотів стати Великими буквами, щоб панувати над іншими. І розгорілася між буквами сварка, бо ніхто не хотів підкорятися іншим. І тоді взяла слово буква А, оскільки вона найстаріша і стоїть перша у ряду букв.
От вона і сказала, що сварок не повинно бути. Треба робити все так, щоб усім було добре, щоб все обійшлося мирно.
От і вирішили:
—З великої букви будуть писати імена, прізвища, по батькові, бо це для людини одне з найголовнішого. Так?
—Так!
—Назви сіл, міст, річок, книг, кінофільмів писатимуться з великої букви, бо не матиме місто чи село назви, то воно ж не існуватиме.
На цьому і порішили писати великі букви у названих вище словах.
Сварка закінчилась, живуть собі букви мирно і спокійно; А іменники і з великої, і з малої букви пишуться. Тобто, за правилом.
Комментариев нет:
Отправить комментарий